Представники "чистого мистецтва" в російській літературі. Лірика Ф. Тютчева та А. Фета (огляд)
Особливості поезії «чистого мистецтва»:
Поезія натяків, здогадок і замовчувань.
Вірші не мають сюжету: ліричні мініатюри передають не думки і почуття, а «летючий» настрій поета.
Мистецтво не повинно бути пов'язане з життям.
Поет не повинен втручатися у справи тлінного світу.
Це поезія для обраних.
Основні теми поезії «чистого мистецтва»:
Любов (лірику відрізняє багатство відтінків: ніжність і душевна теплота).
Природа (образність, нетрадиційність порівнянь, епітетів; олюднення природи, знаходження відгомону своїм настроям і почуттям).
Мистецтво (співучість і музикальність).
Особливості пейзажної лірики:
Прагнення до фіксації змін у природі.
Точність і чіткість пейзажу.
План аналізу ліричного твору.
Творча історія вірша.
Тема і ідея.
Композиція і внутрішній сюжет.
Ліричний герой і система образів.
Жанрова специфіка.
Емоційне забарвлення.
Які думки і почуття викликає твір?
Основні особливості поетичної мови (фонетика, лексика, морфологія, синтаксис).
Особливості ритміки, розміру, рими.
Представники:
Ф.І.Тютчев і А.А.Фет стали предтечею символізму, збагативши скарбницю російської літератури новими образотворчими засобами: образністю, стислістю і виразністю стилю, здатністю відобразити тонку і складне життя душі в її таємній глибині; цілісністю і повнотою поетичної "концепції" буття. Таким чином, поети "чистого мистецтва" доповнили актуальні для даного історичного періоду проблеми темами вічними, загальнолюдськими, створивши різноманітну, насичену, глибоку, об'єктивну картину світу.
Особливості поетичного світу Ф.І. Тютчева:
Буття сприймає як катастрофу.
Поет-філософ, поет-психолог.
Останній російський романтик.
Природа - живий, одухотворений, багатоликий світ.
Людина часто самотня і безсила у порівнянні з могутністю природи.
Для віршів характерна багата метафоричність.
У жанровому відношенні - тяжіння до філософської мініатюрі, до поетичного фрагменту.
Особливості поетичного світу А.А.Фета:
Поет «чистого мистецтва».
В історію поезії увійшов як пейзажист.
Природа - прекрасна жива істота.
Людина - частка природи, істота, рівноправна їй
Любив зображувати «перехідні стани» природи.
Художній світ створюється різноманітністю ритмів, звуків, особливим синтаксисом.
Фет - майстер композиції, використовує всі види композиційних повторів (кільце, анафора, рефрен).
У жанровому відношенні тяжіє до фрагменту, ліричної мініатюри.
Особливості творчості російських поетів, представників «чистого мистецтва»
У російській літературі XIX століття значного поширення набули естетичні концепції «чистого мистецтва» або «мистецтва для мистецтва». Тенденція розвитку «чистого мистецтва» в Росії пояснюється намаганням його захисників протистояти популярності революційно-демократичного руху та «утилітарним» підходам до розуміння природи мистецтва. Особливо ці тенденції були поширеними у творчості послідовників романтизму, а саме: А. Григор’єва, А. Майкова, Я. Полонського, А. Фета, Ф. Тютчева та ін. Ці поети у своїх творах намагалися уникати соціальних та політичних питань, виявляли особливий інтерес до художньої форми.
ФЕДІР ТЮТЧЕВ (1803 - 1873)
До шедеврів філософської лірики Ф. Тютчева належить вірш «Sіlentium!». У перекладі з латини ця назва означає «Мовчання».
Sіlentium
Мовчи, заховуй од життя I мрії, і свої чуття! Нехай в безодні глибини I сходять, і зайдуть вони, Мов зорі ясні уночі: Любуйся ними і мовчи.
Як серцю висловить себе? Чи ж зрозуміє хто тебе? Не зрозуміє слова він, Бо думка висловлена — тлін. Джерел душі не руш вночі: Живися ними і мовчи.
В собі самому жить умій! Є цілий світ в душі твоїй Таємно-чарівливих дум; Заглушить їх буденний шум, I зникнуть, в сяйві дня мручи, Ти слухай спів їх і мовчи! Переклад М. Вороного | Silentium
Молчи, скрывайся и таи И чувства и мечты свои — Пускай в душевной глубине Встают и заходят оне Безмолвно, как звезды в ночи, — Любуйся ими — и молчи.
Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, чем ты живешь? 10 Мысль изреченная есть ложь. Взрывая, возмутишь ключи, — Питайся ими — и молчи.
Лишь жить в себе самом умей — Есть целый мир в душе твоей 15 Таинственно-волшебных дум; Их оглушит наружный шум, Дневные разгонят лучи, — Внимай их пенью — и молчи!.. |
Аналіз поезії.
Яка тема вірша? У чому полягає особливість її втілення?
У вірші ніби схрестилися два мотиви: традиційна для літератури тема поета й поезії і тема кохання. За формою та змістом вірш декларативний, тобто автор намагається переконати читача в правильності суджень, які задекларовані у цій поезії.
Яку проблему вирішує автор у своєму вірші?
Це проблема, що хвилювала ще поетів-романтиків: чи все підвладне мовному оформленню і вираженню, чи, може, є речі, які залишаються невисловленими?
Чи можна судити про ставлення автора до свого ліричного героя?
У вірші відчувається співчуття автора до людини, яка приречена на внутрішню самотність і нерозуміння.
Яке значення має звертання до природи?
Автор використовує прийом психологічного паралелізму. Людина і природа живуть за однаковими законами. Як не можуть зрозуміти зорі того, чому вони мають блищати і згасати у височині, так і людина не може і не повинна намагатися зрозуміти, чому почуття раптово виникають і так само раптово зникають: «Нехай в безодні глибини / І сходять, і зайдуть вони, / Мов зорі ясні уночі: / Любуйся ними і мовчи». Тютчев вважав, що почуття вищі від розуму, оскільки вони є породженням вічної душі, а не тлінної матерії. І через це намагатися висловити те, що відбувається в душі людини, не має сенсу, та й взагалі не можливо: «Як серцю висловить себе? / Чи ж зрозуміє хто тебе? / Не зрозуміє слова він, / Бо думка висловлена — тлін».
Яка строфа, на вашу думку, є ключовою у структурі вірша?
Ключове місце в структурі вірша посідає друга строфа, зокрема рядок, який в оригіналі звучить як афоризм: «Мисль изреченная есть ложь». Саме ця думка пояснює заклики до мовчання в першій та останній строфах.
Яким у поезії постає світ людської душі?
Світ людської душі — живий і опредмечений, він існує ніби поза людиною («любуйся ними» — тобто своїми чуттями — «і мовчи»). Ця авторська ідея підкреслюється насиченою метафоричністю мовлення («чуття сходять», «чуття зайдуть», «серце висловлює себе»
Яка роль у вірші риторичних питань та окликів, рефрену «мовчи»? Риторичні питання та оклики посилюють його ораторську спрямованість. У питаннях простежується філософська тема («Як серцю висловить себе?», «Чи зрозуміє хто тебе?»), у відповідях — ідея («Мовчи, заховуй од життя і мрії, і свої чуття!», «В собі самому жить умій!», «Ти слухай спів їх [почуттів] і мовчи!». Рефреном звучить слово «мовчи». Воно вживається у вірші чотири рази, і це фокусує нашу уяву на основній думці вірша: чому і про що потрібно мовчати.
"ВЕСНЯНА ГРОЗА"
Весняна гроза
Люблю я час грози весною, Коли травневий перший грім, Немовби тішачися грою, Гуркоче в небі голубім.
Гримить відлуння голосисто! От дощик бризнув, пил летить. Краплин прозорчасте намисто На сонці золотом горить.
Біжать потоки вод прозорих, Пташиний не змовкає гам, І в лісі гам, і шум у горах,— Усе підспівує громам.
Ти скажеш: пустотлива Геба, Кормивши Зевсові орла, Громокипучий кубок з неба На землю з сміхом розлила. Переклад М. Рильського.
| Весенняя гроза
Люблю грозу в начале мая, Когда весенний, первый гром, Как бы резвяся и играя, Грохочет в небе голубом.
Гремят раскаты молодые! Вот дождик брызнул, пыль летит... Повисли перлы дождевые, И солнце нити золотит...
С горы бежит поток проворный, В лесу не молкнет птичий гам, И гам лесной, и шум нагорный — Все вторит весело громам...
Ты скажешь: ветреная Геба, Кормя Зевесова орла, Громокипящий кубок с неба, Смеясь, на землю пролила! |
Аналіз вірша.
Як поет змальовує природне явище?Гроза як природне явище зображено в усій його реальності за допомогою зорових і слухових образів. Автор яскраво змальовує наближення грози.
За допомогою якого художнього прийому створюється образ грози?
Поет використовує прийом алітерації, за допомогою звуків ніби відтворює гуркіт грому. Для цього в кожному рядкові вірша повторюються звуки «г» і «р». Передати протяжність грозового гуркоту допомагає прийом асонансу (повторення звуку «о».
Чим же приваблює ліричного героя гроза, явище природи, яке багато хто просто побоюється?
Гроза Тютчева приваблює некерованістю стихії, коли все охоплене спалахами блискавок, перебуває в стані боротьби, в руху.
Прослідкуйте, які етапи грози змальовує автор.
Кожна строфа вірша присвячена одному з етапів грози. У першій гроза лише наближається, нагадуючи про себе віддаленим громом. Небо все ще ясне й блакитне (уривок від слів «Люблю я час грози весною.» до слів «Гуркоче в небі голубім». У другій — гроза наближається, починається боротьба між сонцем і бурею, грім звучить голосно і відчутно: «Гримить відлуння голосисте! От дощик бризнув, пил летить. Краплин прозорчасте намисто На сонці золотом горить». А в третій — гроза в розпалі. Та перемагає не зла сила, а природа, життя. Через це «усе підспівує громам»: «Біжать потоки вод прозорих, / Пташиний не змовкає гам, / І в лісі гам, і шум у горах,— / Усе підспівує громам».
Який настрій поезії?
Незважаючи на те, що у вірші зображено страшну природну стихію, настрій веселий. Адже це весна, вона завжди пов’язана з радістю, надіями.
На вашу думку, з якою метою у фіналі вірша з’являється образ Геби?
Як відомо, Геба в грецькій міфології — богиня молодості, донька Зевса і Гери, що стала дружиною Геракла, коли тому було подаровано безсмертя. Образ Геби, яка «Громокипучий кубок з неба / На землю з сміхом розлила» стає завершальним акордом вірша, що стверджує перемогу весни.
Як ви вважаєте, що у вірші є головним: образ грози чи образ-почуття? Незважаючи на детальний предметний опис грози (грім, пил, дощ, потік води), головним у вірші є не образ грози, а образ-почуття, той настрій, який викликає вона в серці ліричного героя.
Які художні прийоми використовує автор?
Вірш написаний у дусі романтизму. Автор використовує прийом персоніфікації («грім грає», «гримить голосисто», природа «підспівує»), порівняння («краплин прозорчасте намисто на сонці золотом горить»), епітети («травневий перший грім», «в небі голубім»), античні образи (Геба, Зевс та ін.
Немає коментарів:
Дописати коментар